Нещодавно шполянський танцювальний колектив “Еліт” виборов золото на всеукраїнському чемпіонаті “ART dance-2020”, в якому брали участь близько 15 тисяч танцюристів. Золотим чемпіоном їх зробив танець у стилі “хіп-хоп”. 

Про це повідомляє сайт «ПРО ВСЕ».

Леся Осадчук, керівниця гуртка, розповідає, що за роки існування “Еліт” з вихованцями неодноразово працювали професійні танцівники-метри, а за плечима дітей — близько тисячі виборених нагород. 

—  Яка історія створення “Еліт”?

— Створили гурток ми у 2004 році за власною ініціативою — я була солісткою вокального гурту і захотіла робити підтанцьовування, щоб пісні були веселіші. Але з часом на заняття почали приходити дітки й замість 4 осіб у групі стало більше, ніж 50 вихованців. А через пів року в мене було близько 100 учасників. 

— Яке досягнення “Еліт” для вас найважливіше?

— У 2017 році ми взяли звання — і з аматорів перетворилися на зразковий колектив. Це найбільше досягнення, бо звання дається раз на 10 років. Але кожних 3-4 роки відбувається переатестація, після якого звання можуть забрати. А на  результат впливає все: відвідуваність, кількість відзнак, майстерність викладача та танцівників. Якщо є невідповідності — звання знімають. Тому для нас це важливо. 

Нещодавно ми вибороли золото на всеукраїнському чемпіонаті “Art-Dance” і через кілька місяців поборемося за кубок. Насправді для нас кожен фестиваль чи змагання — це важливий крок до самореалізації.

— Як на “Еліт” вплинув карантин?

— Ми рік не стояли на сцені. Я хвилювалася, що на результат діток це вплине — те, що їх будуть оцінювати професійні журі — метри танцю, що вони не стояли рік на професійній сцені. Але вийшло навпаки: діти скучили за сценою, були голодні за цим адреналіном, емоціями. Їх на сцені розривало: той, хто не сідав на шпагат — ідеально сів, хто щось забував — чудово протанцював.

Але на карантині ми вибороли золото дистанційно — зняли на відео, як танцюють дітки, і відправили на конкурс. Перемога — наша: вибороли три перших місця і гран-прі. 

— Що вам найбільше подобається у своїй професії?

— Раніше я сама любила танцювати, а з часом для мене ще більшим натхненням стало спостерігати за дітками. Тому що це надзвичайно класно — бачити, як на сцені танцюють твої вихованці й спостерігати за ним, як вони ростуть професійно.

Це щастя — спостерігати, як діти плачуть від радості, біжать до тебе й наперебій кричать, що вони перемогли.

— Костюми та обладнання доводиться закупляти своїм коштом? 

— Дуже допомагає Шполянська міська рада ОТГ та її голова Сергій Кравченко. Нам допомагають з пошиттям костюмів, ми не турбуємося про те, яким транспортом доїхати на змагання та багато інших речей. Раніше я сама усім цим займалася, а тепер стало набагато легше. 

— Плануєте розширення колективу?

— У 2019 році ми відсвяткували своє 15-річчя і за підтримки міського голови створили філії у трьох селах, щоб там могли займатися дітки. В одній із філій із дітками займається моя вихованка — Оля Присяжна, дипломований хореограф, яка допомагає виборювати нагороди. У нас із ними вже понад 250 осіб займається. Але на цьому не хочемо зупинятися і плануємо розширюватися.

Нещодавно ми навіть створили гурток танців для мам, який називаємо “Мама-DANCE”. У колективі вже 60 мам, але на весну охочих танцювати все більше. 

— Які кумедні ситуації траплялися з вихованцями на конкурсах?

— У мене не буває конкурсів без пригод — там, де я, спокою немає. Востаннє ми їхали на змагання в інше місто. Їхати ще годину, і раптом телефонують організатори й ставлять перед фактом, що змінився таймінг: ми виступаємо на годину раніше. А нам потрібно не лише доїхати, а ще й переодягтися, нафарбувати діток і дати їм “спробувати” сцену. 

Я ледве не почала панікувати, але сказала мамам, щоб вони взяли себе в руки й почали готувати дітей ще в автобусі. За ту годину ми дітей нафарбували, переодягли. Уже на сцені дітки перевзулися і без репетицій ідеально станцювали. 

— Скільки нагород виборов “Еліт” за роки існування?

— Я навіть не веду лік їм. Лише скажу, що вони у мене скрізь — і вдома, й на роботі. Спочатку стояли в робочому кабінеті на підвіконні, потім — на підвіконнях вдома. Пізніше, коли не лишилося місце, я замовила дві великі шафи й у них поставили наші кубки. Пройшло чотири роки — і я розумію, що шафи заповнені, а нагороди у мене скрізь — не лише вже на підвіконні, а й на шафах стоять. 

— Що ваших вихованців мотивує найбільше?

— Одна зі складових — це методика виховання. Наприклад, найменшим діткам я організовую все в ігровій формі, щоб їм було цікаво: сьогодні ми у джунглях, завтра вчимося ходити танцювальним кроком як моделі. 

Але найбільша мотивація — це конкурси. Коли дітки бачать танці інших, відчувають конкуренцію. Це їхній розвиток. 

— Ви колись заспокоювали діток фразою, що головне — “не перемога, а участь”?

— Девіз нашого колективу — “немає нічого неможливого. Потрібно лише невпинно працювати над собою”. 

Я завжди налаштовую діток словами, що вони повинні показати свій результат і перемогти. У мене в лексиконі немає такої “заспокійливої” фрази, бо якщо гориш якоюсь справою — повинен показувати результати. А робити “аби було” — не потрібно. Танці — це хобі, але навіть у ньому потрібно зростати.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *