АТОвці говорити про війну не люблять. Болить душа, надто повільно гоїть рани час. І не дивно. Адже жахлива психологічна напруга здавлює тіло від спогадів: колись успішні міста перетворилися на місця відчайдушних боїв, де стіни «розписані» кулеметними чергами, поранені товариші ледь вгамовують біль, а зруйновані будівлі, які ще пам'ятають дзвінкий дитячий сміх, наскрізь пронизані уламками «градів»...

Зрозуміти, що твоє місце на фронті - хвилююче і дуже сильне відчуття. Досвіду, рішучості і хоробрості не може бути замало чи забагато, бо всі найсміливіші уявлення про стан речей на війні розбиваються об жорстоку реальність військових буднів.

Медицина – це призвання. Військова медицина – це подвиг. Мельник Юрій Іванович обрав свій тернистий шлях, ще в юності, коли вступив до Військово-медичної академії ім. С.М.Кірова в місті Санкт-Петербурзі (тоді ще Ленінград).

- Свою справу почав ще в студентські роки. Тоді в магазинах купував звичайні шкіряні ремені по 5 рублів і в гуртожитку їх прикрашав. Потім перепродував по 40, - розповідає 47-річний Володимир Лісовий з Умані на Черкащині, який ось уже як 27 років виготовляє ремені.

Дмитро Безверхній – письменник-детективіст і студент-історик.