Бо відболіло, ненароком, й забуте те, у чім клялись.
Та й Умань, справді, не для пана, таке собі селом-село
А що новели, що новели? Було, та й добре, що було.
І наші гуманські новели розтягнуть пси смердючих смітників
Куди ж нам, справді, до столиці та й ти образить не хотів.
Дарма, полиш мерзенний пафос, про долю й слово це «колись»
Прочитано 635
раз
Loading...