Історія Уманських вулиць. - Будівля педагогічного університету

сайт міста Умань 04744.info

top panarama
A+ A A-

Історія Уманських вулиць. - Будівля педагогічного університету

  • Субота, 03 вересня 2016, 22:53

udpuВулиця Садова, 2. На місці триповерхового корпусу Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини наприкінці ХVIII початку XIX століття знаходилося невелике кладовище.

 

 

Адрес-календар на 1914 рік з цього приводу повідомляв: «…громадный городской доходный дом построен на месте кладбища при Базилианском монастыре…».

 

До будівництва «городского доходного дома» на його місці та на місці його подвір’я були одноповерхові будинки. У 1882 році тут був флігель, який віддали в найми справнику, флігель зайнятий камерою пристава 2-ої частини, а також будівля пожежної стайні.

 

В описі історії Уманської міської лікарні зазначено, що на подвір’ї сучасного педагогічного університету свого часу знаходилася перша міська лікарня. Це твердження помилкове. Лікарі, які писали історію медичного закладу, неуважно прочитали опис розміщення лікарні, зроблений в. о. повітового військового начальника підполковником Демочані в січні 1882 р. Розміщена вона на території будинку, який було віддано в найми для телеграфної станції. Де був цей будинок - невідомо.

 

У 1907 році гласні Уманської міської думи задумали побудувати в місті великий прибутковий будинок. Дебати щодо будівництва продовжувалися і в наступному році.

 

1908 рік наближався до кінця, а гласні так і не прийшли до остаточної думки щодо питання початку будівництва прибуткового будинку.

 

Незважаючи на існуючі протиріччя у поглядах, до будівництва «городского доходного дома» таки приступили у 1909 році.

 

Спочатку будинок згідно з планом мав бути двоповерховим. Одним із членів будівельної комісії був гласний Л.І.Круглий, який водночас був й одним із підрядчиків з будівництва цього будинку. Головним же підрядчиком був Френкель.

 

У липні 1910 року, коли завершувалося будівництво другого поверху, міська дума на своєму засіданні, яке відбулося 21 липня 1910 року, визнала за необхідне підготувати фундамент на той випадок, коли місту захочеться добудувати третій поверх.

 

Постановили для цієї мети також виділити додатково 5000 карбованців. Протягом двох місяців робіт фундамент було підготовлено. На засіданні думи, яке відбулося 25 вересня 1910 рок у, знову було розглянуто питання про добудову третього поверху.

 

Будівельна комісія з технічних міркувань запропонувала вирішити питання добудови третього поверху до закінчення будівництва, оскільки для міста це буде набагато дешевше. Думки депутатів з цього приводу розділилися.

 

Одні виступали за добудову третього поверху, мотивуючи тим, що будівля дуже велика і двоповерховою вона буде негарною. Інші, такі як гласний Стаховський, указували на те, що вулиця Садова вузька. І якщо добудувати третій поверх, то закриється доступ до світла, і що деякі вчені виступають проти цих кам’яних мішків, проти великого скупчення людей на невеликій площі. Оскільки думки розділилися, то було вирішено вибрати комісію для складання кошторису і винесення її на розгляд думи.

 

У перших числах січня 1911 року на засіданні комісії з будівництва «городского доходного дома» було визнано за необхідне добудувати над ним третій поверх. Комісія постановила звернутися до інженера С. А. Де-Вітт із проханням скласти проект і кошторис на будівництво третього поверху. (Довідка: Інженер Сергій Олександрович Де-Вітт був директором і засновником відкритого 1 серпня 1913 року Уманського середнього будівельно-технічного училища. Помер Де-Вітт 16 (29) серпня 1918 року).

 

8 лютого 1911 року згідно з постановою міської управи від 25 січня відбулися торги на здачу в оренду одинадцяти лавок на першому поверсі з підвальними приміщеннями при них.

 

Лавки було здано в оренду таким особам: №1 – Калиновському за плату в 1000 крб. в рік, №2 – Сєрєбряніку за 1925 крб., №3 – Олькєніцкому-Шапіро за 1517 крб., №4 – Бродовському за 1501 крб., №5 – Монастирському за 1001 крб., №6 – Межерицькому за 1111 крб., №7 – Сєрєбряніку за 1525 крб., №8 – Межерицькому за 1022 крб., №9 – Свідському за 1200 крб., №10 – Баренбойму за 650 крб., №11 – Шапошнікову за 602 крб. Загальна сума склала 13 055 крб.

fotografiya1

Лавки було здано в оренду на три роки. Згідно з договором міський будинок повинен був бути збудований до 1 липня 1911 року.

 

12 лютого 1911 року газета «Голос Провинции» повідомляла про те, що на своєму засіданні будівельна комісія розглянула й затвердила проект

добудови третього поверху міського будинку. Комісія одностайно вирішила, що міський будинок необхідно будувати на три поверхи.

 

8 квітня 1911 року газета «Голос Провинции» повідомляла щодо будівництва доходного будинку, а саме: підрядчик Френкель домагався отримати розписку на отримання грошей за виконані роботи на той випадок, коли у міста таких не знайдеться. У міської влади на той час грошей не було, а Френкель згідно з договором припиняти роботи по будівництву «доходного дома» не мав права, тому на роботах щоденно працювало всього від 5 до 10 чоловік.

 

10 травня 1911 року відбулося чергове засідання будівельної комісії. Комісією було визначено поняття «черные работы». За будівництво третього поверху і пожежної каланчі Френкелю виділено 30 тис. крб. Автор статті відмічає, що такі великі замовлення робляться без попереднього складання кошторису, «на око». «Скільки дати?» – запитують один в одного.

 

Про безсистемність будівництва будинку відмічав і сам інженер С.А.Де-Вітт, який був безпосереднім будівничим цього об’єкта. Незважаючи на всі негаразди і фінансові труднощі, будинок наприкінці 1912 року було введено в експлуатацію. Будівлю було здано з багатьма недоліками.

 

Підрядчику Френкелю міська управа неодноразово вказувала на усунення недоліків. У результаті такої безвідповідальності вже в 1914 році в деяких приміщеннях «образовалась теч».

fotografiya2

Після здачі будинку в експлуатацію сюди з вулиці Миколаївської перемістився магазин з продажу книг та канцелярських товарів Л.О.Шапіро. Тут же була і друкарня, яка належала Шапіро, де в 1915-1917 роках друкувалася газета «Голос Умани». У 1915 році в одному з приміщень будівлі знаходилася редакція і контора газети «Отклики Провинции».

 

У 1917 році в міському будинку розмістилася контора і редакція газети «Свободный Голос», але вже 13 вересня цього ж року редакція газети перейшла в будинок Конофайського по Миколаївській вулиці, а контора залишилася на місці.

 

У 1913 році на першому поверсі розпочав свою роботу театр «Экспресс», власником якого був М. Файнштейн. Управляючим театру в 1917 році був Мушон.

 

З 1935 року в цьому приміщенні розмістився дитячий кінотеатр «Комсомолець». Після Великої Вітчизняної війни кінотеатр відновив свою діяльність у першій половині вересня 1947 року. Оглядовий зал уміщував 240 чоловік. Кінотеатр на цьому місці проіснував до 1965 року.

 

1914 року у будівлі була розміщена кондитерська, власником якої був І. Франсуа (заклад існував у місті з 1890 року), посудо-ламповий магазин Ш.І.Соболя, відкритий 1 січня 1914 року, табачний фабричний магазин товариства «Марьяновский», у якому продавали цигарки: «Графські» – 10 шт. 10 к., «Комета» – 10 шт. 6 к., «Етна» – 10 шт. 6 к., «Пріма» – 10 шт. 4 к., «Чудо» – 10 шт. 3 к., покупцям особливо рекомендували гірський табак «Заказной Дюбек» від 2 крб 64 к. до 10 крб. за фунт (400 грам).

 

З моменту здачі будинку третій поверх винаймали паралельні класи жіночої гімназії. У 1917 році в будинку була канцелярія міської управи, яка завідувала продажем деревини для місцевого населення.

 

На другому поверсі з 1913 року знаходився «Зал общественного собрания», у рекламних оголошеннях за 1916-17 роки його ще називали «Зал в городском доме». При залові функціонував буфет, власником якого був В.Белінський.

 

20 липня 1915 року акцизним наглядом і поліцією було перевірено буфет на наявність у ньому спиртних напоїв. Під час перевірки в холодильнику було виявлено по 12 пляшок шампанського та вина. Постановою г. губернатора В. Белінського в адміністративному порядку засудили на 3 місяці арешту .

 

На початку 1917 року у зв’язку з несправністю парового опалення приміщення будівлі часто не опалювалося. Глядачам приходилося сидіти у верхньому одязі. Іноді вони не витримували холод і залишали зал.

 

У квітні 1919 року «Зал общественного собрания» на деякий час став «Русским Советским театром».

 

Улітку 1919 року в цьому залі був розміщений гарнізонний червоноармійський клуб імені Карла Лібкнехта. До серпня 1920 року тут знаходився комуністичний робітничий клуб. 22 серпня 1920 року в помешканні колишнього робітничо-селянського клубу відбулось відкриття партійного клубу «Комуна». З того часу зал «Комуна» став постійним місцем різних з’їздів, конференцій, мітингів, зборів, зустрічей тощо.

 

У буремні революційні дні міський будинок став свідком багатьох подій, що відбувалися в його стінах та на подвір’ї. На третьому поверсі, у залі засідань міської Думи, 5 (18) січня 1918 року І.Ю.Урбайлісом було скликано засідання Уманської ради для слухання доповіді О.А. Піонтковського про роботу 1-го Всеукраїнського з’їзду рад. Від імені Уманської організації більшовиків. Піонтковський рішуче поставив питання про взяття влади радою до своїх рук. Цю пропозицію одностайно підтримали депутати-більшовики. Проти виступили меншовики, есери. Українські патріоти звернулися за допомогою до національно свідомих солдат Уманського гарнізону. Засідання було призупинено, а депутатів розігнали по домівках.

 

Командир солдатів, поручик Шестопал з револьвера розстріляв більшовицьких керівників у коридорі міської думи. 17 лютого 1918 року у цьому будинку розпочав свою діяльність і декілька днів працював перший Уманський військово-революційний комітет. Першим цивільним комісаром радянської влади був І.Ю. Кулик, який розмістився в кабінеті міського голови (третій поверх будівлі, що своїм фасадом виходить на вул. Радянську).

 

13 березня 1919 року рішенням революційного трибуналу на подвір’ї міського будинку було розстріляно групу з восьми чоловік, підозрюваних у грабунках.

 

У лютому 1920 року в будинку знаходився відділ робітничого кооперативу. З 1920-го по 1923 рік центром посиленої політико-освітньої роботи був комсомольський клуб, який тут займав велику кімнату з багатьма столами й лавочками, на яких завжди було повно різних газет, журналів, брошур, плакатів.

 

З середини листопада 1925 року Всеукраїнське акціонерне товариство «Вакот» відкрило відділення оптової торгівлі мануфактурою.

 

З 1920 по 1923 роки на другому поверсі розміщувався виконком повітової, з 1923 року – окружної і з 1930-го по серпень 1941 року – районних Рад.

 

Згідно з постановою РНК (Рада Народних Комісарів) УРСР від 22 липня 1930 року в м. Умані організований інститут соціального виховання.

Восени 1930 року в будинку в кількох кімнатах третього поверху (колишній клуб Радторгслужбовців) інститут розпочав свою роботу, тут же в цей період решту кімнат займало окружне відділення охорони здоров’я. І тільки з квітня 1931 року, коли організації і установи колишньої округи звільнили всі приміщення, третій поверх повністю передали в користування інституту.

 

З 1952 рок у Уманський учительський інститут реорганізовано в педагогічний. Третій поверх належав інституту, а перший та другий займали різні установи.

 

Так, на 1951-52 роки тут були: установи райвиконкому, чайна №1 (з лютого 1958 року їдальня № 8 з першою в місті поточною лінією обслуговування клієнтів, з 2004 року приміщення їдальні з назвою «Срібний Лев» було передано в оренду приватній структурі «Норд-Стар».

 

Приватне кафе на цьому місці проіснувало недовго і в 2006 році припинило свою діяльність. З 2007 року і до теперішнього часу у цьому приміщенні знову філія студентської їдальні з гучною назвою «Золота фортуна»).

 

Свого часу тут розміщувались артіль «Червоний швейник», дитячий кінотеатр «Комсомолець», районна інспекція держстраху, уповноважений по оргнабору, райспоживспілка, а також контора «Сельелектро», магазин «Динамо». Підвальні приміщення з 1954 року ще деякий час займали цехи артілі з індивідуального пошиву «Зоря». Пізніше на перший поверх в одне з приміщень було переведено магазин №39 «Дитячий світ», який проіснував на цьому місці до 1963 року.

 

У 1954 році рішенням Черкаського облвиконкому інституту було передано значну частину будинку по вулиці К. Маркса, 2 (взамін будинку по вулиці Радянській, 10). Це дало можливість значно розширити аудиторний фонд, створити ряд нових лекційних кімнат і кабінетів, забезпечити кращу організацію навчального процесу.

 

Джерело – Уманська зоря

В.ДАВИДЮК, науковий співробітник Уманського краєзнавчого музею.

Loading...

Додати коментар

Логін

 

slogin.info

Реєстрація

Реєстрація Користувача
або Скасувати