сайт міста Умань 04744.info

top panarama

435

 

 

777777777
A+ A A-

Оксана Поліщук: Яке ж воно, твоє останнє фото, солдате...?

andriyОстанні прижиттєві світлини героїв – ті, що крають серця і карбують пам’ять. Звідки в них стільки глибини?..

 

 

Його світлий погляд супроводжує невідступно. Відкрита посмішка, легкий нахил голови. Це обличчя вже ніколи не забути….

 

Чим ти врізався в мою пам'ять? Що ти зробив такого, що абсолютно незнайомі з тобою люди, побачивши оцю твою світлину, починають відчувати крижані тиски невимовної туги?

 

Ти знав, що так буде? Саме тоді, коли позував фотографу? Ви ж потім, мабуть «клацали» кадрами, передивлялись і реготали, тицяючи пальцем в екран. Хіба ні? І тебе не тішило самолюбство? Не обманюй. Ти ж прекрасно розумів, що від цієї фоточки млітимуть баришні, а твої побратими жартуючи підколюватимуть, натякаючи на новий, «правильний» позивний - Аленделон…

 

Ти знав… Тільки ти не думав, що ця фотографія знадобиться ще комусь, крім твоїх рідних та знайомих. Що саме вона розлетиться мільйонами гігабайтів по всьому світу, збурюючи інформаційні матриці болючим згустком. І стане не просто енним «крапка-jpg», яких сотні у твоєму телефоні, а Світлиною, з якою ти підеш у Віки. Твоїм відбитком у людській пам’яті. Символом. Знаком. Іконою…

 

…Ми, люди, так влаштовані. Ми не знаємо, коли прийде наш останній час. А солдати, тим паче. Вони лише знають, що Вічність кожної хвилини поруч. Вона тут, тільки от кого обере – рулетка… Кажуть, що на війні швидко звикають до цього «азарту», що очікування страшне тільки спершу. Потім робота - тяжка, рутинна, смертельно втомлива. За якою одні відчуття притупляються, інші губляться.

 

Жоден воїн не знає, яке з його фото буде останнім. І більшість про це навіть не думає. Нема коли.

 

Та і яка вже йому потім буде різниця?

 

А для рідні!… А що рідня? Знайдуть щось підходяще у сімейному архіві. Ну, відсканують з війського білету. Або роздрукують із соціальних мереж – там повно!.. І взагалі, що ви так турбуєтесь? Прийдемо з війни – ще назнімаємо…

 

Не всі прийдуть… Не всі матимуть змогу ще «стоп’ятсот» разів тицьнути кнопочку на своєму смартфоні, щоб «запилить селфач» - і так, і сяк.

Ми часто не замислюємось про те, що фотографом – є саме життя, а Вічність лише обирає те, що подобається - Невідомо Кому. І звичайні люди стають Символами.

 

Нас, живих, це постфактум злить, бентежить, гнітить, морально вбиває. Чому все так несправедливо? Чому йдуть найкращі? Чому?! Він мав жит-и-и!.. Він – мав…!!!

 

Чим фото красивіше, тим втрата пекучіша…

 

Подивіться на ці світлини. Подивіться в їхні очі.

 

Тихо скажіть: "Дякую, хлопче".

 

P.S. Пам'яті моїх земляків з Черкащини, полеглих в боях під Авдіївкою, та всіх загиблих захисників України

foto

Андрій Кизило

foto1

Дмитро Оверченко

foto3

Дмитро Буренко

foto4

Андрій Широков

foto5

Микита Яровий

foto6

Мирослав Мисла

foto7

Василь Сліпак

foto8

Олексій Шинальський

foto9

Сергій Нігоян

 

Джерело - Укрінформ

Автор - Оксана Поліщук (Київ)

Loading...

Тимчасово на сайті 04744.info відключено можливість коментування матеріалів незареєстрованими користувачами. Для зареєстрованих користувачів така можливість продовжує функціонувати, проте додалось висвітлення додаткової інформації про користувача - його IP та імейлу. Сподіваємось, така політика сайту стосовно коментування звільнить наш ресурс від надміри чорного піару.

Логін

Реєстрація

Реєстрація Користувача
або Скасувати