сайт міста Умань 04744.info

top panarama
A+ A A-

Олена Синіцина: "Пустіть в реанімацію!" Як в Україні порушуються права батьків та їхніх дітей

reanimatsiiСучасні українські відділення інтенсивної терапії можна описати в трьох реченнях:

 

 

Це діти, які лежать в реанімації і вмирають в повній самоті.

 

Це батьки, які цілодобово чергують під дверима відділення заради кількох хвилин візиту, і які не можуть бути поруч зі своїми дітьми до кінця.

 

І це лікарі, які змушені відмовляти батькам у безперешкодному доступі до дитини - і беруть на себе непросту відповідальність повідомляти важкі новини в разі смерті пацієнта.

 

У цій історії немає переможців. Жертвами закритого режиму реанімацій є і пацієнти, і їхні родичі, і лікарі. Хоча закон і не забороняє відкритий режим в таких відділеннях, - керівництво лікарень обмежує доступ в реанімації, нібито побоюючись поширення позалікарняних інфекцій.

 

Але співробітники Західноукраїнського дитячого медцентру у Львові, які пускають батьків в реанімацію вже 25 років, стверджують: інфекційних спалахів за весь цей час у відділенні не було.

 

Найнебезпечнішими для пацієнтів є якраз внутрішньолікарняні інфекції, їх не приносять ззовні.

 

Ми спробували з'ясувати, чи можна вийти з цієї ситуації мирно і забезпечити виконання прав пацієнтів та їхніх батьків, що не ускладнивши при цьому роботу лікарів.

 

Прив'язати намертво

 

Наша історія почалася з Паші. Паша був підопічним благодійного фонду "Пігулки". З цим фондом я співпрацюю вже більше року - пишу історії про онкохворих дітей з метою збору грошей на їх операції.

 

Паші теж потрібна була операція, у нього був рецидив гострої мієлоїдної лейкемії.

 

Наприкінці минулого року дитині пересадили кістковий мозок від нерідного донора в Італії. Але операція не допомогла, хвороба повернулася. Лікарі визнали п'ятирічного

 

Пашу невиліковно хворим і виписали додому.

 

Дитина померла через п'ять днів після повернення в Україну.

 

Свої останні два дні Паша провів в реанімації лікарні "Охматдит". За словами Любові Гром, мами Паші, дитина лежала в палаті без одягу, а його руки і ноги були прив'язані до ліжка, щоб він не зміг вирвати або пошкодити життєво-необхідне обладнання. Медсестри говорили Любі, що в першу ніч Паша голосно кликав батьків на допомогу.

 

"Перший день мене не пускали до нього в палату. Ми з чоловіком розуміли, що це останні дні Паші, і хотіли забрати його додому. Але завідуюча пояснила мені, що Паша почне задихатися, і я не зможу на це дивитися, що дитині потрібен апарат штучної вентиляції легенів. Тому ми залишили сина в реанімації, і його підключили до ШВЛ".

 

Батьки Паші домоглися дозволу побути з сином через головлікаря, але до того моменту дитина була вже в комі.

 

"Я зайшла в палату, поговорила з сином, сказала, що люблю його і щоб він не боявся. Після цього він помер.

 

Нам пощастило, що ми були з Пашею в його останні хвилини, хоч він і був без свідомості. Але я не можу собі пробачити, що він провів ці два дні прив'язаним до ліжка, що він боявся і кликав нас, а ми не могли до нього прийти ... "

 

Історія Паші не єдина і не остання. Це шаблон, в який можна укласти розповідь багатьох батьків.

 

Лікарень з відкритими реанімаціями в Україні - одиниці.

 

Варто було дитячому лікарю-анестезіологу Рівненської обласної дитячої лікарні Павлу Сільковському написати в Facebook пост про українські реанімації, як в коментарях висипалася сотня подібних історій: чергування під дверима відділень, хабарі медперсоналу за позаурочний пропуск в палату, прив'язані до ліжка налякані діти.

1

Батьки пацієнтів чергують під дверима реанімації. Фото: Павло Сільковський

 

"Мого сина після пологів відразу забрали в реанімацію, і ці два тижні були найгіршими в моєму житті. Я стояла під дверима реанімації та не могла побачити ледь народжену дитину. Потім за конкретну суму грошей мене пускали до нього, дозволяли переодягнути і навіть взяти на руки", - пише Тіна Г.

 

"Моєму синові майже 3 роки. Днями його привезли в реанімацію через отруєння, прив'язали до ліжка руки, ноги. А нас не пускали. Ви не можете собі уявити, в якому стані був дитина після тих двох днів, і що творилося з нами, поки ми чекали під дверима", - пише Софія Д.

 

"Моя донька народилася занадто рано і на дев'ятий день перестала дихати. Два місяці я провела під реанімацією. Думаю, якби я могла бути поруч, нам би вдалося набагато швидше впоратися", - пише Марина К.

 

Найлегше в цій історії - звести весь текст до взаємних звинувачень. Пацієнти проти лікарів - лікарі проти пацієнтів. Але це навряд чи допоможе вирішити проблему.

 

"Одного разу мій рідний брат потрапив у дорослу реанімацію, а я стояв і чекав новин про нього під входом у відділення. Я відчув на собі, як це страшно - бути по той бік реанімації. Але я також знаю, яке це: виходити в коридор і повідомляти батькам про смерть їхньої дитини - це вкрай важко.

 

Коли ви будете готувати текст, спробуйте не звинувачувати.

 

Дуже важливо, щоб і ви, і читачі розуміли, що лікарі не пускають родичів до пацієнтів не зі зла. Вони просто не думають, а іноді й не знають, що може бути по-іншому, що відкриті реанімації - це нормально. Вони не знають і не хочуть знати. Розкажіть їм про це!" - пропонує мені Павло Сільковський.

 

Заборона без заборони

 

У законодавстві немає заборони на відвідування реанімацій. Ні дорослих, ні дитячих.

 

"Українське законодавство прямо передбачає право будь-якого пацієнта стаціонару на допуск до нього членів сім'ї. Більш того, стосовно дітей встановлені додаткові гарантії, що дозволяють близьким родичам перебувати з ними в медичній установі. Спеціального регулювання або винятків для реанімаційних відділень законодавство не містить", - говорить Вікторія Подворчанська, керівник практики фармацевтичного права та охорони здоров'я ЮБ "Єгоров, Пугинський, Афанасьєв і партнери" Україна.

 

Так, в 287-й статті Цивільного кодексу сказано, що пацієнт стаціонару "має право на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката". Це ж передбачено і в статті 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я.

 

Там же, в 64-й статті Основ зазначено, що мамам або іншим членам сім'ї можна перебувати в медустанові, якщо в стаціонарі лікуються діти молодше 6 років. Можна перебувати поруч і з важкохворими дітьми старше 6 років, якщо ті, на думку лікарів, потребують материнської догляді. Батьків або опікуна при цьому повинно бути забезпечено безкоштовне харчування та умови для проживання.

 

Порушники цих норм несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства, зазначається в статті 80 Основ.

 

Крім того, згідно з ратифікованою Україною Конвенції ООН з прав дитини, країни-учасниці не повинні допускати ситуацій, коли діти розлучені з батьками всупереч бажанню останніх.

 

Прийняти рішення про розлуку з батьками може тільки суд або компетентні органи в тому випадку, якщо дитині загрожує небезпека (наприклад, якщо батьки жорстоко поводяться з дитиною або не доглядають за ним).

 

За словами Вікторії Подворчанська, лікарні обмежують доступ до пацієнтів в реанімації внутрішніми інструкціями, посилаючись на міркування безпеки, відсутність необхідних умов та інше.

 

У цих внутрішніх інструкціях і складається виверт, оскільки, підписуючи інформовану добровільну угоду на лікування, пацієнт або його законний представник (батько або опікун) зобов'язаний виконувати всі розпорядження лікарів та дотримуватись встановленого для пацієнта режиму.

 

"У деяких лікарнях санітарно-епідеміологічні норми справді застарілі і вимагають перегляду. Але нормативно-правова база дозволяє лікарням самостійно вирішувати такі питання. З іншого боку, у нас є приклад лікарні у Львові, в якій проблеми допуску батьків в реанімацію взагалі не існує", - зазначив заступник міністра охорони здоров'я Ігор Перегінець.

 

Інфекційна блокада

 

У лікарів є кілька аргументів на захист своєї заборони.

 

Найперша і стандартна відповідь на питання про те, чому та чи інша реанімація закрита для відвідування - це санітарні норми і захист пацієнтів від зовнішніх інфекцій.

 

"Так, я розумію, що реанімація не прохідний двір. Але, повірте, батьки онкохворої дитини знають про стерильність все!" - Каже Любов Гром.

 

"Історії про інфекції з вулиці - це міф. Самі ж лікарі ходять між відділеннями, не переодягаючись. Більше того, вони виходять на вулицю покурити. Найголовніше - це обробка рук перед зіткненням з пацієнтом. Всі інші інфекції ззовні вбиваються розчинами і кварцуванням. Небезпеку пацієнтові несуть якраз госпітальні інфекції, - відзначає Павло Сільковський.

 

Відвідувачі вкрай рідко бувають переносниками внутрішньолікарняних інфекцій, на відміну від медперсоналу. Самі ж госпітальні інфекції найчастіше резистентні до антибіотиків і потрапляють в організм людини через пил, воду (особливо, якщо система водопостачання зношена), продукти харчування, медобладнання та інструменти.

 

Інфекції - не єдиний аргумент лікарів.

 

Адміністрація лікарні може не пускати батьків в реанімацію в тому випадку, якщо у відділенні недостатньо для цього місця, а в невеликих палатах лежить відразу кілька пацієнтів. Родичі не повинні порушувати спокій і приватність інших дітей.

 

Але закордонні клініки в цьому випадку передбачають ширми між ліжками пацієнтів і складають для родичів чіткі графіки відвідувань. Про те, щоб взагалі не пускати їх в палату, або пускати всього на кілька хвилин - там не може бути й мови.

2

Фото: Павло Сільковський, Facebook

 

За словами співробітника відділення реанімації для новонароджених Львівського "Охматдиту", розмір їх приміщення не дозволяє батькам цілодобово знаходитися біля своєї дитини. Однак родичі можуть зайти у відділення в будь-який час.

 

Тоді як у відділення інтенсивної терапії головної дитячої лікарні країни - НДСЛ "Охматдит" - батьків якщо і пускають, то лише раз на день і на нетривалий час (за словами батьків, це 15-30 хвилин, іноді й більше - все залежить від стану дитини).

 

"Діючі санітарні правила і норми, структура відділення інтенсивної терапії (реанімації) і морально-етичні аспекти не дають можливості забезпечити цілодобове перебування батьків у відділенні", - пояснив в своїй письмовій відповіді УП головний лікар "Охматдиту" Юрій Гладуш. Він не уточнив, на який час у відділенні можуть розраховувати батьки пацієнтів.

 

В Україні є лише кілька лікарень з відкритими реанімаціями. Приміром, Центр дитячої кардіології та кардіохірургії в Києві, Західноукраїнський дитячий медцентр і КГК БСП у Львові.

 

У київському кардіоцентрі, відомому більше як "клініка Ємця", відвідування не тільки не забороняють, але і заохочують. Заходити в реанімацію можна в халаті, бахилах, масці і шапці, а перед входом необхідно ретельно вимити руки і обробити їх антисептиком.

 

Ще в ряді відділень відсутній строгий порядок відвідування відділень інтенсивної терапії. Деякі ж лікарі самі йдуть на послаблення режиму врозріз з інструкціями керівництва.

3

Автор фото - Дежа Брют (Валентина Захарова)

 

"Ми просто не хочемо говорити з ними"

 

"Відповідь на ваше запитання набагато простіше - медики не хочуть пускати батьків в реанімацію, просто тому що так зручніше.

 

Особисто мені комфортніше без зайвих очей. Ми не звикли пояснювати кожен свій крок, як це роблять, наприклад, в Штатах. А родичі обов'язково будуть задавати питання лікарям. Більше того, вони мають на це право", - говорить Павло Сільковський.

 

За словами Юрія Гладуша з "Охматдиту", спілкування з пацієнтом або його батьками необхідно під час діагностики та визначення плану лікування.

 

"Але бувають ситуації, коли близькі люди можуть тільки перешкоджати процесу лікування, в тому числі і фізично. Об'єктивно оцінити стан дитини і те, що їй необхідно, може тільки лікар. Та й сам процес лікування - це боротьба за життя пацієнта, яка часто обмежена в часі. Нам неможливо відволікатися на батьків і родичів, всі процедури повинні бути спрямовані на порятунок життя", - вважає головлікар.

 

Павло Сільковський розповідає, що в його лікарні спочатку теж не пускали батьків в реанімації. Але поступово правила пом'якшуються, не без зусиль анестезіолога: "Наш завідувач - людина радянського виховання і йому важко звикнути до думки про те, що правила потрібно змінити, і я його розумію. Молоді ж лікарі, як правило, абсолютно не проти відкритих реанімацій".

4

Павло Сільковський. Фото: Facebook

 

- Як ви працює з батьками зараз?

 

- Коли я бачу, що за всіма показниками дитина помирає - а у нас майже щотижня хтось помирає - я намагаюся зробити так, щоб батьки були поруч з нею до кінця.

 

Стільки людей мені дякували потім за ті останні хвилини поруч, ви не уявляєте. Незважаючи на жахливу трагедію в житті, цим батькам морально було набагато легше, ніж тим, хто стояв біля дверей і не зміг попрощатися, - розповідає анестезіолог.

 

- У вас прив'язують дітей до ліжок?

 

- Прив'язують, тому що повинні. У нас немає медсестер для кожного пацієнта, а пацієнти дійсно можуть вирвати собі катетери та інші трубки. І ось ситуація: медсестер не вистачає, дітей прив'язали - а батьки в коридорі без роботи сидять моляться і плачуть. А могли б тримати своїх дітей за ручку і стежити за всіма трубками.

 

А ще буває, що діти після реанімації дуже ображені на своїх батьків: вони вважають, що їх кинули.

 

Перебуваючи в реанімації на самоті, діти отримують сильну психологічну травму.

 

"Хвороба і лікування самі по собі є для дитини серйозним випробуванням. А в реанімації на погане самопочуття накладається незрозуміла навколишня дійсність (велика кількість незрозумілих приладів, трубки, нерідко прив'язані руки), яка часто сприймається як агресивна і загрозлива", - розповіла в інтерв'ю співробітникам російського БФ "Подаруй життя" Аліна Хаин, зав. відділенням клінічної психології Центру дитячої гематології, онкології та імунології ім. Рогачова (Москва).

 

"Якщо поруч з дитиною немає близьких людей, здатних пояснити, що відбувається і підтримати, то виникає дуже важка ситуація, яка може мати свої наслідки для психологічного стану дитини", - вважає Аліна Хаин.

 

За її словами, наслідки позначаються і на батьках. У них посилюються тривожні і депресивні переживання, відчуття безпорадності і провини. "І це стосується не тільки батьків, яких не пустили до вмираючої дитини, але батьків в цілому", - підкреслює психолог.

 

Часто батьки "зриваються" в реанімаціях. Їх невміння тримати себе в руках - одна з основних і небезпідставних претензій лікарів, так як зайвими емоціями родичі шкодять і собі і пацієнтам.

 

Але люди і не повинні справлятися з емоціями самостійно, в лікарнях - для цього повинні працювати психологи, їх допомога потрібна як пацієнтам, так і родичам.

 

"Ми що, позбавили батьків батьківських прав?"

 

Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр у Львові, колишньої Львівської обласної дитячої лікарні - 25 років. Всі ці роки відділення інтенсивної терапії та реанімації центру відкрито для батьків пацієнтів. Дотримуючись режиму і певних правил, батьки та опікуни можуть перебувати з дітьми в реанімації цілодобово.

 

Раннім осіннім ранком в лікарні панує напівтемрява, медперсонал тільки-тільки сходиться на своє чергування і переодягається в гардеробній. На першому поверсі обладнана каплиця - невелика кімната для молитов з іконами і образами. Кафе і туалети тимчасово закриті через відсутність води.

 

Показати реанімацію погодився заступник головлікаря з медчастини Зіновій Іваськевич, якого я "ловлю" відразу після летючки. Він попередньо погоджує наш візит з головним лікарем Андрієм Синютою.

 

- Я пишу про вашу відкриту реанімацію ... - з порога починаю пояснювати головлікарю свій візит.

 

- Відкритої? А який ще вона може бути? - Дивується Андрій Синюта, ствердно киває головою своєму колезі і йде на операцію.

5

Зіновій Іваськевич. Фото: Олександр Ласкін

 

Дорогою до відділення я дістаю собі і фотографу халат, бахіли і маску.

 

- Боїтеся інфекцій, так? - Жартує Зіновій Іваськевич, відзначаючи, що халат надягати не обов'язково.

 

- А ви, я дивлюся, чи не боїтеся.

 

- Майже вся інфекція переноситься руками - це основа основ. Тому ми вчимо мам мити руки. Постійно. Більше нічого не потрібно, повірте. Звичайно, вони переодягаються в домашній одяг, але головне правило для них - це мити руки. Без цього контакт з пацієнтом заборонений.

 

Я не збираюся ні розмовляти з пацієнтами, ні торкатися до них. Я не чіпаю навіть дверні ручки у відділенні, але мені досить важко зважитися не надягати халат і бахіли.

 

- Відкритий режим жодного разу не приніс вам проблем? - Уточнюю ще раз.

 

- Ми 25 років пускаємо батьків в реанімацію, проблем досі не було. І давайте згадаємо пологові будинки. Раніше не могло бути й мови про те, щоб в пологовому залі були присутні батьки. Тепер отців пускають в родзал, в палату до породіллям приходять відвідувачі. Де ж ці "страшні спалахи інфекційних хвороб"? - Зіновій Іваськевич говорить спокійно і мягко. - Всі ці обмеження безглузді.

 

Ми маємо зарубіжний і власний досвід, який показує, що ми діємо правильно. Я читав, що в Штатах ви взагалі можете принести в палату реанімації вакциновану собачку, якщо дитині цього захочеться.

6

Іванна Андрейчук. Фото: Олександр Ласкін

 

Ми приходимо в кабінет завідуючої відділення. У день мого візиту до реанімації перебуває четверо дітей (всього у відділенні 6 ліжок), ще 20 дітей лікуються вдома.

 

В.о. завідуючої реанімаційним відділенням Іванна Андрейчук пояснює, що якщо дитина стабільна і за ним можна доглядати дома, його обов'язково виписують: "Жодна лікарняна палата не замінить будинок. Зараз у нас на дому перебувають 20 пацієнтів з трахеостомою. Наші працівники приїжджають до батьків, навчають їх і допомагають у разі необхідності".

7

Консиліум. Фото: Олександр Ласкін

 

- Чому більшість лікарень не пускає батьків у реанімації, а ви пускаєте?

 

- Я не розумію цього питання. Що означає, чому ми "пускаємо батьків"? Хіба їх хтось позбавив батьківських прав?

 

Звичайно, ніхто і ніде в світі не пускає родичів туди, де проводяться реанімаційні дії. Це виключено. Але в палаті вони можуть перебувати. Нам навіть так легше, адже батьки доглядають за своїми дітьми, допомагаючи тим самим нам. Вони краще розуміють і знають свою дитину.

 

Що стосується онкохворих дітей в термінальній стадії, то для них особливо важливо наявність батьків поруч. Це ж їхні останні тижні, дні і хвилини разом. Як ми можемо позбавляти сім'ї цього дорогоцінного часу?

 

Дітям страшно помирати. Тому дуже важливо, щоб окрім психологів з ними в цей момент була сім'я. Нещодавно у нас була дівчинка 16 років, в термінальній стадії раку, вона згоріла буквально за три місяці. Вона все розуміла і приймала, і пішла поруч з батьками, - каже Іванна Андрейчук.

 

- У вас у відділенні прив'язують дітей до ліжка?

 

- Боже збав, ви що! Батьки стежать за всіма цими трубочками, медперсонал стежить. Ми попередньо всім пояснюємо, які апарати за що відповідають і як діяти, якщо дитина раптом якусь трубку вирве. Вчимо не панікувати.

 

Взагалі, батькам складно бачити дітей в реанімації, тому у нас є психолог, який працює і з пацієнтами, і з родичами.

 

З дозволу мам пацієнтів я заходжу в одну з палат, де знаходяться дві дитини. На одному ліжку лежить восьмирічний хлопчик з онкологічним захворюванням. Він знаходиться у важкому, але стабільному стані. Його мама Оксана постійно перебуває поруч із сином.

 

"Я дуже сподіваюся, що моя дитина викарабкається. І я дуже вдячна лікарям, що вони мене до нього пускають, що я можу бути поруч і по-особливому доглядати за ним. Я ж мама, я ж краще знаю, як підступитися до сина. Бути з ним тільки по 5 хвилин на день було б нестерпно і для мене, і для нього", - каже Оксана.

8

У реанімаційному відділенні Рівненської обласної дитячої лікарні під час акції "Тихий" концерт. Тоді для маленьких пацієнтів та їхніх батьків тихо звучала жива інструментальна музика. Фото: Дежа Брют

 

У цій же палаті разом з мамою лікується дворічна Мелана. Вона в комі. Під час нашої бесіди мама Оксана гладить доньку і масажує її ніжки: "Дочка отримала внутрішньоутробну інфекцію під час пологів, потрапила до реанімації. У пологовому будинку мене пускали до неї всього на кілька хвилин в день - і це був кошмар.

 

Так, страшно перебувати з дитиною, не знаючи, як їй допомогти, і бачачи її стан на волосині - але не бачити її набагато страшніше. Я була в такій лікарні. І зараз я дуже вдячна за те, що можу бути поруч зі своєю донечкою, бачити, як вона росте, помічати зміни в її стані, доглядати за нею, розмовляти з нею, робити їй масажі ...

 

Знаєте ... Це моя маленька мамина радість. Щоб там не було, я дуже хочу бути поруч зі своєю дитиною. Лікарі всьому мене навчили і допомагають. Мені не страшно".

9

Автор фото - Олександр Ласкін

 

Іванна Андрейчук визнає, що їй і команді було б набагато легше не пускати батьків в реанімацію. Адже інакше персоналу потрібно пояснювати батькам кожен свій крок по кілька разів поспіль.

 

"І якщо батьки чогось не розуміють, то нам потрібно знову пояснювати, повторювати і заспокоювати - це час і великий шмат роботи. Але це і є наша робота. Крім того, постійний контроль з боку батьків мобілізує персонал.

 

Так, бувають конфлікти, батьки не можуть бути завжди задоволені, особливо тоді, коли їх дитина в реанімації. Часто нам розповідають, як нам потрібно лікувати, тому що "в інтернеті написано по-іншому". Або був випадок, коли пацієнту, який перебував у свідомості, тиждень не можна було їсти. Кожен день ця дитина просила їсти, кожен день мама закатувала нам істерики, що ми моримо голодом дитину, і кожен день ми знову і знову пояснювали їй, що годувати пацієнта в такому стані не можна.

 

Ми розуміємо, що батьки перебувають в особливому стані. Добре, якщо батьки нас теж розуміють ".

10

Автор фото - Олександр Ласкін

 

Закордонний досвід

 

Проблема закритих реанімацій існує не тільки в Україні.

 

Приміром, з нею стикаються батьки і родичі пацієнтів з Росії та Білорусії. Механізм той же: закон прямо не забороняє батькам перебувати з дітьми, але обмеження закріплене внутрішніми правилами лікарень.

 

Ці правила - спадок радянської системи охорони здоров'я.

 

У розвинених же країнах питання про закриті реанімації викликають у медпрацівників та пацієнтів щире здивування. Присутність батьків в реанімації не тільки бажано, але й обов'язково (якщо тільки пацієнтові не проводять операцію або реанімаційні дії).

 

Далеко не завжди можна бути присутнім в реанімації цілодобово. Так, у керівництві-інструкції для батьків американських відділень інтенсивної терапії для новонароджених ("A Guide to the Newborn Intensive Care Unit (NICU)", виданий організацією Intermountain Healthcare) зазначається, що 24-годинне перебування в реанімації небажано - батько повинен мати час на повноцінний сон, на їжу і на спілкування з іншими членами сім'ї.

 

Правда, відвідування таких відділень дозволено в будь-який час доби і не лімітується.

 

На 36 сторінках американської інструкції перераховані всі медики реанімації, є пояснення того, за що відповідає кожен працівник, і яких ускладнень схильні недоношені діти в перші дні свого життя. Також є інструкція про те, як запобігати поширенню інфекцій в лікарні (обмежити кількість відвідувачів, ретельно мити руки і не приходити до дитини при найменшій підозрі на хворобу), і як доглядати за малюком.

 

"Це нормально - переживати через всіх тих людей, які відповідальні за здоров'я вашої дитини і догляд за ним. Але будьте впевнені: персонал інтенсивної терапії - це абсолютно точно ті люди, які повинні доглядати за вашою дитиною прямо зараз. У кожного з них є своя спеціалізація, і вони працюють в одній команді, щоб забезпечити догляд вашому малюкові.

 

І, звичайно, ви в центрі цієї команди. З часом ви звикнете і відчуєте себе частиною цієї розширеної сім'ї ", - йдеться в інструкції Intermountain Healthcare.

 

"Мій син потрапив у NICU відразу після народження - його поклали в контейнер інкубатора і швидко повезли у відділення. Я міг супроводжувати дитину і бути присутнім поруч, поки лікарі робили свою справу, мене ніхто не проганяв. Я міг задати питання, крім того, лікарі самі все розповідали.

 

Потім, дотримуючись певних правил, я міг потрапити в NICU тоді, коли мені було потрібно, - розповів мені Сергій із США. - На вході потрібно мити руки, усюди є дезінфектори. Біля дитини можна перебувати скільки завгодно, хіба тільки не можна, якщо йде якась серйозна операція або процедура у кого-небудь в палаті.

 

Але під час огляду лікарями, медсестрами, під час рентгенів, забору аналізів та іншого можна бути поруч. Можна допомагати, або ж просто грати або говорити з дитиною. Біля кожного ліжечка є розкладне крісло, в якому при бажанні можна навіть поспати".

 

Подібні правила існують в європейських клініках. Відкриті реанімації в Ізраїлі: в реанімації для новонароджених батьки можуть перебувати постійно; в реанімаціях для дітей трохи старших цілодобове чергування просто не потрібне - батьки не допомагають персоналу доглядати за дитиною (в країні розвинений сестринський догляд). Батьки приходять швидше підтримати дитину, потримати її за руку, поговорити з нею.

 

У всіх цих лікарнях лікарі навчені комунікувати з родичами пацієнтів. Крім того, в лікарні обов'язково є штатні психологи і зрозумілі інструкції для батьків.

 

Чим більше персонал розмовляє з батьками, тим менше потім з ними проблем, підкреслюють медики.

11

Автор фото - Дежа Брют (Валентина Захарова)

 

Як відстояти своє право бути поруч

 

Змінити сформовану в Україні ситуацію теж можна. Кожен український лікувальний заклад має свій внутрішній розпорядок і правила перебування в ньому пацієнтів. Але ці правила, тим не менш, не повинні призводити до порушення прав пацієнтів, - відзначає Вікторія Подворчанська.

 

У випадках необгрунтованої заборони на відвідування реанімації членами сім'ї, можна і потрібно вимагати письмових пояснень, звертатися зі скаргами до керівника установи, - радить юрист.

 

Щоправда, на думку Павла Сільковського, батьки бояться відстоювати свої права, так як це автоматично означає конфлікт з лікуючим лікарем. Щоб не нашкодити власній дитині, вони погоджуються з будь-якими вимогами лікарні.

 

Анестезіолог впевнений, що ні особливі правила, ні конфлікти не допоможуть вирішити цю проблему, якщо лікарі самі не змінять свою думку: "Навіть в правилах внутрішнього розпорядку немає прямої фрази про заборону відвідування реанімацій. Кожен по-своєму трактує фразу про забезпечення санітарних норм.

 

Саме тому так важливо все роз'яснювати медикам, щоб вони задумалися, чому вони взагалі не пускають людей в реанімації, і чи може бути по-іншому".

12

Автор фото - Дежа Брют (Валентина Захарова)

 

Але проблему все ж можна було б вирішити на рівні міністерства охорони здоров'я.

 

"Ми вважаємо, що МОЗ доцільно було б прийняти наказ про забезпечення допуску близьких родичів до пацієнтів в реанімації. І ми готові брати участь у його розробці. Необхідні єдині чіткі інструкції, оскільки очевидно, що підхід, при якому рішення цього питання на розсуд кожної конкретної лікарні, показав себе неспроможним", - говорить Вікторія Подворчанська.

 

"Найближчим часом на внутрішньому рівні ми з'ясуємо, яким чином можна забезпечити доступ батьків в реанімації, і приймемо відповідне рішення", - пообіцяв УП замміністра Ігор Перегінець.

13

Автор фото - Дежа Брют (Валентина Захарова)

 

Втім, за словами голови фонду "Пігулки" Ольги Кудіненко, в міністерстві вже давно обіцяють провести спеціальне засідання і затвердити необхідний наказ.

 

"Ми усвідомлюємо, що у чиновників немає часу і можливостей займатися всіма питаннями, тому наш фонд спільно з кращими юристами провів аналіз законодавства України і розробив відповідний наказ, який мають підписати в МОЗ. Ми хотіли полегшити роботу міністерства. Але пройшло 3 місяці - а віз і нині там", - зазначає Ольга Кудіненко.

 

На її думку, у лікарів немає жодного переконливого аргументу на користь закритих реанімацій: "Виходить, що ми повинні їм вірити тільки на підставі того, що вони лікарі. Але це не працює. Немає жодної поважної причини позбавляти батьків законного права бути поряд зі своїми дітьми, а пацієнтів - законного права бачити своїх родичів".

 

Співробітники фонду, за словами Ольги Кудіненко, відправили офіційні запити про порушення прав неповнолітніх дітей і пацієнтів міністру охорони здоров'я, всім його заступникам, керівникам Адміністрації президента і в Кабінет міністрів.

 

"Все що треба зробити - підписати наказ і провести пояснювальну роботу. Ця зміна не вимагає грошових вливань, і відсутністю бюджету тут виправдатися не вийде. Хіба що - відсутністю серця.

 

Ми вимагаємо не просто відкритих реанімацій, а хочемо, щоб лікарів навчили спілкуватися з пацієнтами та родичами, провели їм інструктаж і пояснили, чому реанімації повинні бути відкритими", - говорить Ольга Кудіненко.

 

Джерело – Українська правда

 

Автор - Олена Синіцина

Loading...

Додати коментар

Логін

 

slogin.info

Реєстрація

Реєстрація Користувача
або Скасувати